У вінок Великому Каменяреві — 160-річчя І.Я. Франка

      

Кожна нація має постійні величини, що визначають її самодостатність і неповторний профіль у багатоликому світовому співтоваристві. Серед множини інших цю роль і місію в Україні доля поклала й на Івана Франка, 160-річчя від дня народин якого ми нині святкуємо та 100-річчя від дня смерті.

Іван Франко — одна з найяскравіших постатей в українській історії.

Прозаїк і драматург, поет і публіцист, економіст, учений-енциклопедист і крупний політик, перекладач, Іван Якович був і великим українцем, і достеменним європейцем, якого визнав сам Відень, канонізувавши на доктора філософії.

Він навчався в Львівському, Чернівецькому і Віденському університетах. У 37 років захистив дисертацію і здобув ступінь доктора філософії Віденського університету, а в 50 став почесним доктором Харківського університету. Він один з небагатьох у світі авторів, який вільно писав трьома мовами — українською, польською і німецькою, а перекладав з 14 мов.

Іван Франко розпочав літературну діяльність у 12 років, а перший твір опублікував у 18. Він прожив неповних 60 років, а написав близько шести тисяч творів — літературних, публіцистичних, наукових.

З хроніки життя Івана Франка

27.08 1856 — народився в селі Нагуєвичах (Дрогобиччина Львівської області) 

1875 — студент Львівського університету 

1877 — арештований за ведення соціалістичної пропаганди (відбув 8-місячне ув'язнення) 
1878 — повість «Boa constrictor» 
1880 — вдруге заарештований (відбув 3-місячне ув'язнення), через політичні переслідування зупиняє навчання в університеті 
1880 — пише політичні поезії «Не пора…», «Вічний революціонер» 
1880 — повість «Борислав сміється» 
1885-1886 — поїздки до Києва й одруження з О.Хоружинською 
1887 — поетична збірка «З вершин і низин» 
1890 — філософська казка «Лис Микита» 
1891-1892 — продовження навчання в Чернівецькому та Віденському університетах 
1892 — роман «Для домашнього вогнища» 
1893 — захист докторської дисертації у Віденському університеті 
1893 — драма «Украдене щастя» 
1894 — з приїздом до Львова М. Грушевського активно співпрацює з НТШ (Наукове Товариство Шевченка) 
1895 — роман «Основи суспільности» 
1896 — вершинна збірка поезій «Зів'яле листя» 
1896-1910 — 5-томне наукове видання «Апокрифів і легенд з українських рукописів» 
1897 — збірник філософської лірики «Мій Ізмарагд» 
1898 — відзначення 25-річного ювілею творчості 
1899 — один із засновників Національно-демократичної партії (до 1904 року, коли повністю відійшов від політичної боротьби) 
1900 — збірка віршів «Із днів журби» 
1905 — поема «Мойсей» 
1906 — збірка «Semper tiro» 
1906 — обраний Почесним доктором Харківського університету 
1910 — завершив «Нарис історії української літератури» 
1913 — всеукраїнське відзначення 40-літнього ювілею творчості 
1915 — подання до Нобелівського комітету матеріалів на здобуття престижної міжнародної премії 
28.05 1916 — смерть у Львові.