В кожному краю гарні села
є –
Ті, що славляться житом, пшеницею.
Я ж закоханий у
село своє,
У луги та в поля за
Ільтицею.
Доля хай мене хоч
куди веде,
Я свого не забуду
Іванкова.
Та ніде-ніде,
тільки в нас гуде
Жайворонками далеч серпанкова...
Василь Швець з дитинства був допитливий, кмітливий .Батько привчав його
поважати землю, любити рідну природу.Все його дитинство пройшло під шумом верб
на рідній Гусівці , через дивовижний світ пісень, які гарно співали мати і
старші сестри. Василько прислухався до
розповідей старих людей про далекі часи та події, переймався любов'ю до
драматичної історії рідного краю. Після закінчення семерічки, В.Швець навчався
в Харківському політехнічному технікумі, потім на літературному факультеті
Київського педагогічного інституту. У 1941 році В.Швець закінчив інститут і
підготував до друку свою першу книгу, але вона так і не побачила світ, під час
війни згоріла у вогні разом з видавництвом.
Іду,іду на смертний бій.
Іду, іду на смертний бій
Горю і гасну в тьмі сирій
Іду,горжуся і боюсь,
Що я,можливо,не вернусь
До наймиліших берегів,
Де я родився і мужнів,
Де я когось не докохав .
Василь Швець належав до тих поетів, чия творчість розвивалася і міцніла під
час війни. Починав війну рядовим артилеристом ,а закінчив старшим лейтенантом,кореспондентом
фронтової газети
У Василя Швеця,
крім віршів, є ще більше десятка прекрасних поем. Крім того, останньою з його
творчого доробку вийшла книга спогадів під назвою «Тайнопис». Це досить об’ємна
і цікава книга. Велика частина її присвячена
Спогадам про Титчину, Василь
Швець був у міцних дружніх стосунках з Павлом Григоровичем, вони часто полювали
на Іванківських болотах та озерах, ночували разом в Іванкові. Але книга
«Тайнопис» - це спогади про фронтових друзів, про страшні роки війни, про
незабутні зустрічі з цікавими людьми у передвоєнні і післявоєнні роки.
Пам'ять про Василя Швеця ,відомого поета,
нашого славного земляка житиме вічно у серцях його нащадків, через його твори
входитиме у серця нових і нових поколінь.
